Для когось велосипед — це спосіб провести вихідні, для когось — транспорт або хобі. А для Олександра Жулія — це життя. Вже понад шість десятиліть він не просто катається, а буквально живе велоспортом, об’єднує навколо себе людей і створює власну велоспільноту у Дніпрі. Про це розповідає "Наше місто".
Любов до спорту у нього з’явилася ще в дитинстві. Спочатку — гімнастика, а потім — велосипед, який став головною справою життя.
«Все життя займався спортом. Спочатку — спортивна гімнастика, а потім велоспорт. Дуже-дуже красиве життя було при велоспорті. Ми їздили на змагання, у велопоходи», — згадує Олександр.
У велоспорт він прийшов ще підлітком і відтоді не сходив з цього шляху.
«Я прийшов на велоспорт у 1971 році, коли мені було 12-13 років. Зараз мені 67. Це, виходить, майже все життя», — говорить він.
Згодом він не лише тренувався сам, а й почав передавати досвід іншим. Спочатку як спортсмен, потім — як тренер.
«Я дивився на своїх тренерів і думав: “А як я буду це проводити?” А потім і сам став тренером. І намагався робити все навіть краще, ніж вони робили зі мною», — додає чоловік.
Його шлях припав на складні історичні періоди — від радянських часів до незалежної України. У СРСР професійного спорту офіційно не існувало, але фактично він був.
«Я рахувався, що працював на шахті. Інколи й справді працював. А так — тренувався і займався спортом», — згадує Олександр.
Після змін у країні система спорту почала руйнуватися. Фінансування зникло, а разом із ним і стабільність.
«З перебудовою велоспорт почав зникати. Перестали платити зарплату. Я ще тренував дітей, але вже фактично це було на ентузіазмі», — каже він.
Та навіть у цих умовах він не зупинився. Разом з однодумцями почав розвивати аматорський велорух у Дніпрі.
«Ми почали проводити змагання для дорослих. По 200 учасників було. Це був дуже цікавий час. Держава нам не допомагала — ми все робили самі», — розповідає він.
Велоподорожі довжиною у життя
Окремою сторінкою життя Олександра стали веломандри. Разом із дружиною Яною та друзями вони об’їздили десятки країн і все це на велосипедах.
«Ми були в Грузії, Туреччині, Іспанії, Польщі, Чехії, Греції, Чорногорії, Хорватії… навіть у Непалі були», — розповідає він.
Непал — одна з найяскравіших точок на мапі його подорожей. Саме там розташована найвища гора світу — Еверест.
«Є країни, куди хочеться повертатися знову і знову. А є такі, що залишаються мрією. Наприклад, я завжди хотів об’їхати навколо Чорного моря», — каже він.
Ще у молодості він міг сісти на велосипед після роботи і вирушити у багатоденну подорож.
«Я міг виїхати з Дніпра і доїхати до Криму, потім уздовж узбережжя — і далі. Це було нормально», — згадує з посмішкою Олександр.
Попри війну та зміни в житті міста, велокультура у Дніпрі не зникла. Вона трансформувалася, але залишилася.
«Частина моєї команди зараз воює. Частина — за кордоном. Але люди все одно катаються», — говорить він.
За його словами, інтерес до велосипедів є, але він не такий масовий, як раніше.
«На вихідні беруть 5-6 велосипедів у прокат. Це небагато. Але люди приходять, хочуть спробувати», — додає чоловік.
Він переконаний: велосипед — це не лише про рух, а й про стан людини.
«Коли людина їде на велосипеді, у неї інший пульс, інші думки. Кров краще циркулює і проблеми якось самі зникають», — пояснює він.
Mbike: простір для тих, хто любить рух
Сьогодні Олександр розвиває власний простір — Mbike у Дніпрі. Це не просто прокат чи майстерня, а місце для однодумців.
«Я зробив це місце таким, як мені подобається. Тут не стільки про гроші, скільки про задоволення від справи», — каже він.
У Mbike можна відремонтувати велосипед, придбати новий або б/в. Також є можливість взяти велосипед в оренду (на прокат) та отримати поради щодо маршрутів.
«Людина приходить, я підбираю велосипед під її зріст, пояснюю, куди краще поїхати», — розповідає Олександр.
Вартість прокату — близько 400 гривень на день, але головне, за його словами, не ціна, а досвід.
Де кататися у Дніпрі
Олександр радить починати з простих маршрутів — парків і набережної. А вже з досвідом відкривати нові місця.
«Є гарні велодоріжки на набережній, на Перемозі. А ще є коси, кар’єри, балки — там справжня природа», — говорить він.
Серед улюблених локацій:
«Коли ви доїжджаєте до кінця коси — перед вами тільки вода і природа. І відчуття, що ви десь далеко від міста», — додає він.
Попри великий досвід і можливості, Олександр не женеться за масштабом бізнесу. Він обрав інший шлях — спокійний і усвідомлений. Для нього велосипед — це не просто транспорт чи спорт. Це спосіб мислення і життя. І, здається, саме тому навіть через 60 років у сідлі він продовжує рухатися вперед і надихати інших робити так само.
Фото: особисті фото героя матеріалу
