Район проспектів Івана Мазепи та Сергія Нігояна у Дніпрі рідко потрапляє до туристичних маршрутів. Втім саме тут досі зберігається один із найцікавіших архітектурних шарів старого Катеринослава та Дніпропетровська — від дореволюційного цегляного модерну до конструктивізму й монументальної забудови 1930–1950-х років, пише "Наше місто".
Ця частина міста формувалася як великий робітничий район навколо Брянського, а згодом заводу Петровського. Тут з’являлися житлові селища для працівників підприємств, гуртожитки, палаци культури, школи та громадські будівлі, які мали створити новий «соціалістичний» простір.
Однією з найстаріших споруд району залишається будівля сучасного Дніпровського ліцею №36 на проспекті Нігояна. Її історія починається ще у 1896 році, коли тут відкрили училище для працівників Брянського заводу та їхніх дітей. Сьогодні будівлю вважають яскравим зразком цегляного модерну з елементами романського стилю.
На проспекті Нігояна також зберігся колишній будинок аптеки Лева Прицкера, зведений у 1916 році за проєктом архітектора Олександра Красносельського. Особняк у стилі італійського палаццо різко контрастував із навколишньою робітничою забудовою Чечелівки. На першому поверсі працювала аптека, а на другому мешкала родина власника.
Ще одна знакова споруда — колишній Народний університет імені Караваєва на проспекті Нігояна. На початку ХХ століття тут діяли аудиторії, бібліотека та читальня, а сама будівля була оснащена електрикою, водопроводом та водяним опаленням — рідкістю для того часу.
У 1920-х роках район почали активно забудовувати робітничими кварталами. Одним із найвідоміших стало селище Фрунзе, спроєктоване архітектором Віктором Троценком. Перші будинки виконували в українському національному стилі — з характерними дахами, верандами та декоративними елементами. Частину будівель зводили зі шлакобетону — матеріалу з відходів металургійного виробництва.
За словами історика Максима Кавуна, цей квартал і сьогодні згадується у підручниках з історії української архітектури як приклад раннього радянського житлового будівництва з українським колоритом.
У районі збереглися й приклади конструктивізму 1920–1930-х років. Один із них — житловий будинок на розі сучасних вулиць Чечелівської та Кошиця, спроєктований архітектором Дмитром Скоробогатовим. Будівля вирізняється характерними для конструктивізму формами, кутовими вікнами та стриманим декором.
У 1937 році для працівників заводу Петровського звели знаменитий «Будинок прокатника» — гуртожиток нового типу з елементами сталінської архітектури. Споруда мала їдальню, бібліотеку, пральню, актову залу та навіть солярій на даху. Її вважали зразком радянського житла для робітників і демонстрували на Всесвітній виставці у Парижі.
Серед незвичних для району споруд виділяється і великий житловий будинок на вулиці Генерала Безручка, виконаний у стилі італійського палацу. Архітектура будівлі різко контрастує з навколишньою забудовою та й досі виглядає незвично для колишнього робітничого району.
Активна забудова проспекту Мазепи тривала до середини 1960-х років. Саме тоді тут з’явилися численні «сталінки» з ліпниною, високими фасадами та декоративними деталями, які й сьогодні формують впізнаваний вигляд району.
Окремою частиною місцевої історії став кінотеатр «Металург», відкритий у 1958 році. У радянські часи він був головним місцем дозвілля для мешканців району. Після закриття у 1990-х роках будівлю передали церковній громаді та перебудували на храм.
Сьогодні район Мазепи та Нігояна залишається своєрідним музеєм міської архітектури ХХ століття просто неба. Частина будівель поступово руйнується, інші — продовжують жити звичайним міським життям. Але саме тут досі можна побачити, як змінювався Дніпро протягом десятиліть — від індустріального Катеринослава до великого радянського міста.
Читайте також: Понад 40 років зберігали історію пожежної охорони: унікальний музей у Дніпрі закрили для відвідувачів.
Раніше ми писали: Унікальний «дім Гауді» у Дніпрі: що відомо про архітектурний проєкт та чим він особливий.
