Робота в екстреній медичній допомозі щодня вимагає максимальної концентрації, витримки та готовності діяти за лічені секунди. Сирени, складні виклики, емоційно важкі чергування — усе це неминуче залишає слід. У таких умовах кожен медик шукає власний спосіб відновлення, аби не втратити внутрішню рівновагу та зберегти сили для наступних виїздів, пише «Наше місто» з посиланням на фейсбук-сторінку «Дніпропетровський обласний центр екстреної медицини».
Однією з таких історій стала історія Яни Попової — лікарки з медицини невідкладних станів Амур-Нижньодніпровської підстанції Дніпровської станції екстреної медичної допомоги. Поза роботою її руки, які на зміні рятують життя, створюють витончені картини з бісеру.
Вишивкою бісером Яна займається вже понад десять років. Захоплення почалося з невеликого подарунка — картини з котиком. Спробувавши вперше, вона поступово перетворила хобі на важливу частину свого життя. Усі навички лікарка опановувала самостійно: за схемами та відеоуроками, крок за кроком вдосконалюючи техніку.
За словами Яни, саме бісер став для неї особливою формою творчості, адже дозволяє спостерігати, як із сотень і тисяч маленьких намистин поступово народжується цілісний образ. У її творчому доробку — не лише картини, а й сумки, обкладинки для блокнотів, декоративні елементи. Робота над одним великим полотном зазвичай триває близько трьох місяців регулярної вечірньої праці.
В умовах повномасштабної війни, коли навантаження на медиків суттєво зросло, вишивка стала для лікарки своєрідною медитацією. Це спосіб зменшити тривожність, відновити емоційний баланс та переключитися після складних змін.
Особливого сенсу творчості Яни надає і особиста історія. Її чоловік нині захищає Україну на фронті. Більшість робіт лікарки мають патріотичну тематику й присвячені йому та його побратимам. Кожна вишита намистина для неї — це символ віри, підтримки та надії на Перемогу.
Переважну частину своїх робіт Яна дарує рідним і друзям. Водночас вона має велику мрію — вишити бісером українську сорочку як символ сили, незламності та краси національної культури.
Історія Яни Попової — ще одне нагадування про те, що українські медики — це не лише фахівці з міцними нервами, а й люди з глибоким внутрішнім світом, здатні творити красу навіть у найскладніші часи.
Нагадаємо, Повернення з СЗЧ: історія бійця «Британця», який очолив підрозділ у 108-й бригаді ТрО.
Читайте також: У мене 4 дітей, старший син також воює: історія бійця 108-ї бригади, який повернувся у стрій після ампутації.
Фото: Дніпропетровський обласний центр екстреної медицини.
