Олена Чех із Дніпра — одна з тих жінок, яких сьогодні називають квінейджерками. Її історія — яскравий приклад того, як після 50 років можна почати все з нуля і знайти свою улюблену справу. Про це Олена розповіла виданню "Наше місто".
– У мене біологічна та економічна освіти, я багато років працювала в банку, — розповідає Олена Чех. — Остання моя робота теж була пов’язана з фінансами. Коли у 2000-х почалася реструктуризація і мене перевели на нижчу посаду, я зрозуміла, що не зможу так працювати. Було дуже важко морально і матеріально, і я вирішила звільнитися. Тоді якраз були виплати, я стала на біржу праці, з’явився вільний час. Спочатку просто сиділа вдома і робила ремонт. І ось якось побачила, що в одному місці шпалери, які я невдало наклеїла, зіпсувалися. Щоб закрити недолік, спробувала намалювати на них картину. Я й подумати тоді не могла, що з цього почнеться новий етап мого життя.
Таким чином у життя Олени увійшло малювання — їй тоді було 49 років. Те, що спочатку здавалося дрібною імпровізацією, поступово перетворилося на справу, яка захопила повністю. Підтримка дітей, навчання у професійного художника і перша виставка стали важливими кроками до нової справи.
– Я почала багато малювати, але швидко зрозуміла, що без навчання далеко не зайду, — згадує Олена Чех. — Пішла навчатися до студії Валерія Сосни. Коли картин накопичилося багато, він запропонував зробити виставку. Паралельно я почала продавати роботи на алеї на проспекті Яворницького, тоді ще – Карла Маркса. Ходила туди, як на роботу. Саме там отримала свій перший заробіток від творчості. А згодом з’явилися виставки, інтерв’ю на телебаченні і навіть учні, які самі прийшли до мене. Я тоді зрозуміла, що це вже не просто хобі.
Незабаром життя знову зробило несподіваний поворот. У 2014 році, маючи чотирьох дітей, Олена разом з сином переїхала до Чорногорії. Започаткувала там власний бізнес — відкрила галерею, отримала художню освіту, почала викладати малювання. П’ять років за кордоном стали ще одним підтвердженням того, що вік — це не обмеження, а ресурс. На той час Олена вже була двічі розлучена, тож намагалась в Чорногорії влаштувати особисте життя. Навіть була заручена, але стосунки так і не склалися. Згодом художниця вирішила все ж таки повернутися в Україну.
У Дніпрі Олена облаштувала галерею-студію у власному будинку й продовжила творити. На початку великої війни вона разом з двома доньками та їхніми дітьми знову виїхала до Чорногорії – там вже довгий час жила та розвивала власний бізнес її старша донька. Вони зняли житло на пів року і ледь витримали цей термін – знову повернулись до рідного Дніпра.
Сьогодні, попри складні часи, невелику кількість учнів через війну, 66-річна Олена Чех продовжує жити повноцінним життям. Вона малює, бере участь у виставках, навчає інших у своїй галереї-студії у Березанівці, доглядає сад і будує плани — зокрема, стати членкинею Національної Спілки художників України. І це попри те, що має вже сімох онуків – в Україні та Чорногорії.
– Я ніколи не вважала, що маю жити тільки заради дітей чи онуків, — відверто зізнається Олена Чех. — Допомагати — так, бути поруч — так, але не розчинятися повністю. У кожного має бути своє життя, свої плани і своя радість. Якщо я скисну, якщо буду фізично чи морально подавлена, то що зможу дати онукам, дітям, учням? Я завжди кажу жінкам, які приходять до мене на заняття у студію: знаходьте час для себе. Якщо в тебе є ціль і бажання щось робити — ти живеш. А коли немає планів і мрій, людина починає згасати, незалежно від віку.
Фото з архіву героїнь.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, чим здивував Університет третього віку у 2025 році.
