Від війни пані Лідія тікає ще з 2014 року. Донеччина, нові міста, тимчасові домівки — цей шлях для неї не перший. Жінка зізнається: дуже хотілося б, щоб останній. Та війна знову наздогнала, але вже в Дніпрі. Про це розповідає "Наше місто".
Пані Лідія мешкає в шелтері громадської організації «Джерело підтримки», який постраждав під час чергової масованої атаки ворога на Дніпро. Про ніч обстрілу жінка згадує з жахом.
«І головне я так отут стала. А потім шар якийсь летить. Я так і не знала виходити чи стояти, як себе вести… Але вийшла. Страшно було. Такого в моєму житті ще не було. Скло посипалось… Не те слово», — розповідає пані Лідія.
Пані Лідія переселенка з Красногорівки, яка живе серед десятків таких самих людей, змушених залишити домівки.
«Живем. З усіма. Ну, звісно, хочеться додому. Але дому в нас немає. Нема. Ким ми після цього будемо? Важко сказати…», — ділиться жінка.
Після нічної атаки будівля шелтеру «Джерело підтримки» зазнала серйозних руйнувань. Вибухова хвиля вибила понад 100 вікон, пошкодила двері, внутрішні приміщення та систему опалення. У розпал морозів будь-яка тріщина означала холод у кімнатах, де живуть родини з дітьми та люди похилого віку.
Та вже з перших годин після обстрілу мешканці прихистку не чекали осторонь допомоги — вони почали діяти самі.
Олександр переселенець із Лисичанська. У шелтері він живе з родиною з 2022 року. Каже: щойно стало зрозуміло, що загроза минула, всі взялися за роботу.
«Вікна вставляли. Те, що могли, спочатку підручними матеріалами затикали. Там, де люди лежачі, з дітьми, то почали з них, як з критичних. Картоном, чим було. А вже вдень люди відгукнулися, привезли USB, і все забивати», — розповідає чоловік.
За його словами, до вечора вдалося локально усунути найнебезпечніші пошкодження, щоб люди могли залишатися в приміщенні. Попри війну, Олександр розповідає про власне життя — спокійно і твердо.
«Усі вчимося, живемо, працюємо. Уже навіть не стараємося — адаптувалися як місцеві. Я з перших днів роботу знайшов, дружина також. Сини закінчили технікум, працюють. Один на “Новій пошті”, другий зі мною в сільському господарстві. Поля обробляє, сіє. Життя триває», — з усмішкою говорить чоловік.
Нині в будівлі проживають 160 людей, серед них — понад 30 дітей. Тут працюють дитячі й дорослі простори, проходять навчання, зустрічі Ради ВПО, волонтерські та інтеграційні заходи. Голова ГО «Джерело підтримки» Людмила Діннік наголошує: з самого початку прихисток не позиціонувався як тимчасове рішення.
«Ми не робили підходу, щоб це було тимчасове житло. Ми позиціонуємо себе як центр довготривалого проживання. І на той термін, на який людина хоче тут залишитися, на той вона і залишається», — пояснює вона.
У планах — розширення простору.
«Ми прийняли рішення залучати фінансування на перший поверх. Думаю, що зможемо розгорнутися до 180 людей», — додає Людмила.
Ніч обстрілу керівниця організації називає однією з найважчих за весь час повномасштабної війни. Наслідки — серйозні, особливо з огляду на зиму.
«Найголовніші наслідки — це 105 вікон, які повилітали або погнулись. Влітку це була б одна історія, а зараз морози, і будь-яка тріщина — це холод. Деякі батареї розмерзлися», — каже вона.
Водночас Людмила відзначає оперативну й професійну роботу комунальних служб.
«Вони дуже швидко розуміли, що і як робити. Поки не закрили всі вікна й дірки — не пішли. Пішли аж о восьмій-дев’ятій вечора. Для нас це був шок. Влада, місцеве самоврядування, громадський сектор — усі були поруч і одразу. Одразу видно, що система вже бездоганно напрацьована та діє відразу», — підсумовує голова громадської організації.
Після чергового удару по Дніпру «Джерело підтримки» знову стало місцем, де тримаються разом. Тут не лише відновлюють вікна, стіни та батареї — тут відновлюють віру в життя. Попри обстріли й руйнування, Дніпро живе, працює і допомагає. Люди, які вже не раз втрачали дім, знову доводять: навіть тоді, коли війна нагадує про себе вибухами, життя триває.
Фото: "Наше місто" / ГО "Джерело підтримки"
