Наближається Новий рік, і для багатьох мешканців прифронтового Дніпра це час подвійного випробування. Близькі можуть бути за кордоном, або на фронті. Навколо постійні обстріли та відключення світла, а соцмережі переповнені картинками ідеальних святкувань. Як зберегти відчуття свята, коли доводиться зустрічати Новий рік наодинці — дізнавалося «Наше місто».
Свята у різних країнах: історія родини Веденко
До листопада 2024 року Олена та Микола Веденко жили разом у Дніпрі та виховували сина Віктора. Але за місяць до цього Олена вирішила, що їй та сину варто виїхати за кордон до Швейцарії. За словами жінки, це рішення далося їм складно, бо вони весь час були разом.
«Дружина з сином виїхали не лише через обстріли. Вони навіть не застали відключення світла, а ми живемо у будинку, який повністю запитаний на електриці, — розповідає Микола Веденко. – Ми вирішили, що так буде краще, бо сину потрібно робити операцію, а за кордоном це буде безплатно, та й медицина там краща».
Чоловік буде зустрічати перший Новий рік без своєї родини. Фото ілюстративне з соцмереж
Чоловік розповідає, що востаннє родина розлучалася ненадовго 5 років тому, коли дружина доглядала свою маму, яка жила в іншому місті.
«На це зважитися дуже складно, порвати все і прийти ні до чого, — розповіла через WhatsApp Олена. – Сумую за чоловіком, за домом, бо в 50 років такі зміни даються важко. Через це свята не радують, але тримаюся заради сина».
Для Миколи це буде перший Новий рік, який він зустрічатиме сам. Зізнається, що ніякого святкового настрою немає, і як святкувати без рідних не уявляє.
Радість не заперечує реальності війни
Психологині Анна Збаранська та Аліна Дейнека розповіли, чому святкування у таких умовах не лише можливе, а й необхідне. Перше, з чим стикаються люди під час свят у воєнний час, це відчуття провини за бажання радіти.
«Дуже важливо для себе не потрапляти у розділення: або я бачу тільки свято й радість, або я бачу тільки горе, війну і втрати», — каже психологиня Анна Збаранська.
Психологиня, тілесно-орієнтована психотерапевтка Анна Збаранська вважає, що зараз відсутність звичного святкового настрою — це дуже поширене явище.
За її словами, зараз у нашій реальності існує і те, й інше. Радість від святкування може бути способом підтримати себе, витримувати ті переживання, з якими ми стикаємося зараз.
«Моя радість жодним чином не заперечує реальності війни. Моє святкування не говорить про те, що я про це забуваю. Ні. Моє святкування — це моя особиста опора, за допомогою якої я зберігаю в собі цю живу людську частинку», — пояснює Анна Збаранська.
Ресурс, який ми отримуємо від святкування, допомагає підтримувати інших, або просто залишатися достатньо сильною людиною, щоб щось робити.
Хто сказав, що свято наодинці буде не таким
Аліна Дейнека звертає увагу на те, що зараз багато хто порівнює своє життя з ідеальними картинками з соцмереж.
Психологиня, психотерапевтка, експертка на ТБ Аліна Дейнека вважає, що ваш емоційний стан – це ваша відповідальність.
Психологиня каже, що якщо ви не святкуєте, то ви не наповнюєте себе ресурсом, а час йде. Вже майже чотири роки життя пройшло в цих умовах, і ніхто його не поверне.
«Кому буде краще від того, що ви не святкуєте? Чи змінить це реальність?, — питає Аліна Дейнека. — Ваш обов’язок прикрашати свої дні, як ялиночку. Сенс часто ховається у тому, щоб не дати війні забрати все, включно з моментами радості чи спокою».
Вона згадує свою клієнтку, яка минулого року залишилась сама з дитиною на свято. Чи було їй болісно та сумно? Так, проте прикрашання ялинки та запалювання свічок на святковому столі стало для неї нагадуванням, що життя триває.
Мінімалістичні ритуали замість шумної вечірки
У нас може бути певне уявлення того, як має виглядати святкування, зазначає Анна Збаранська. Часто це велика компанія, шикарний стіл, феєрверки та ялинка. Але варто розуміти, що у тих умовах, в яких живе зараз Україна, не все з цього доступно. Тому варто шукати нові способи святкування, залишаючись свідомими реальності.
«Мінімалістичний ритуал — це приготувати собі одну дуже улюблену страву, яку ви зазвичай собі не дозволяєте. Це може бути про зв’язок із рідними місцями, з родиною, з тим, що готували у вашій сім’ї, — радить Анна Збаранська. — Якщо збиратися з друзями — це може бути невелика компанія. Або під час святкування ви можете дати собі можливість вшанувати тих людей, завдяки яким у нас є можливість святкувати».
Варто прикрашати свої дні, як новорічну ялинку. Фото з соцмереж
Аліна Дейнека ділиться лайфхаком: мозку важливі ритуали, тому просто почніть діяти у напрямку свята, і він знайде той особливий настрій.
«Хай це будуть максимально прості дії: запаліть свічку, зробіть маленький декор, приготуйте пиріг чи пряники, увімкніть новорічну музику або подивіться новорічні фільми», — говорить психологиня.
Ритуал не обов'язково означає щось велике. Це може бути просто дзвінок людині, за якою ви сумуєте.
«Можна скласти список невеликих бажань або загадати одне. Так, у нас у всіх зараз є одне головне бажання, але можна дозволити собі ще якесь своє. Тут важливо запитати себе: що саме мені зараз відгукується, щоб я могла відчути це свято?», — радить Анна Збаранська.
Відчувати провину за радість під час війни — це нормально. Можна святкувати та водночас зробити пожертву на допомогу військовим або вшанувати пам'ять тих, хто загинув. Святкування — це не зрада, а спосіб набратися сил, щоб підтримувати себе та інших.
«Щоб навіть у хаосі війни, темряві відключень і втрат наше внутрішнє світло не згасало. І щоб ми могли його підтримувати у собі», — радить Анна Збаранська.
