Наш мужній земляк Павло Пархоменко закінчив ліцей №134. Служив у патрульної поліції, працював водієм та менеджером з продажу агрохімічних засобів. У березні 2022 року Павло доєднався до лав захисників України. На жаль, у серпні того ж року він загинув. Сьогодні на фасаді ліцею, де вчився хлопець встановлено меморіальну дошку на його честь. Про це повідомляє «Наше місто».
У родині Пархоменків завжди трималися разом. Старший брат Павло був для молодших сестер не лише опорою, а й справжнім другом. Ірина згадує: він був старший лише на три роки, але змалку всюди брав їх із собою — у подорожі, на зустрічі з друзями, у свої пригоди.
24 лютого 2022 року змінило їхнє життя назавжди.
— Чоловік мене розбудив зранку і сказав: «Іра, почалась війна», — розповідає сестра Ірина. — Я не могла повірити. Ми тільки повернулися із сином із-за кордону. Я думала: як це можливо? А от Павло одразу вирішив записуватися до тероборони. На жаль,17 серпня 2022 на Донеччині, поблизу селища Володимирівка Волноваського району брат загинув.
Кажуть, що час лікує. Що через чотири роки стає легше. Я вже навіть психолог. Але як психолог скажу: цей біль не минає. Втрата — це коли від тебе відірвали частину. І вона назавжди лишається з тобою.
Сьогодні Ірина служить поруч із побратимами та продовжує боротися за пам’ять про брата. Вона прохала про встановлення меморіальної дошки, бо вірить: герої не мають бути забутими.
Звісно, такої ж думки донька Павла Катерина, яка закінчила той же ліцей, що й батько.
— Мій тато був найщирішою і найкращою людиною, — зазначає донька. — Він розганяв хмари або зробити мене найщасливішою. Для мене дуже важливо, щоб усі пам’ятали про мого батька, щоб люди знали хто захищав нашу Україну і хто віддав за неї життя.
Під час церемонії відкриття меморіальної дошки заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко поділився особистими спогадами про побратима та бої на Донеччині.
— Сьогодні ми відкрили меморіальну дошку добровольцю Павлу Пархоменку, який воював у складі 234 батальйону 128 бригади “Дике поле”, — каже заступник міського голови. — Він був смертельно поранений і віддав своє життя за Україну, виконуючи бойові завдання в районі села Володимирівка Волноваського району Донецької області. Я прекрасно пам'ятаю ті спекотні серпневі дні. Наші роти знаходились на позиціях поруч, нас тоді штурмували і завдяки третій роті, завдяки Павлу і його побратимам, ми тоді втримали основний накат ворога. Ми тоді встояли і наша армія на цих позиціях протрималася більше двох років. Коли ми говоримо про пам'ять, передусім це пам'ять про конкретні вчинки, діяння наших героїв. От Павло в мене асоціюється з тим, що ми тоді все ж таки не дали себе прочавити. І Павло — це саме той хлопець, завдяки якому тоді встояла країна.
Раніше ми писали про те, що у лікарні Дніпра помер головний сержант з Кам’янського.
Фото Володимира Федорищева
