Зооволонтерка Яна вже понад 15 років рятує тварин, які опинилися у найскладніших обставинах. Поранені, покинуті, виснажені, евакуйовані із зон бойових дій — усі вони знаходять прихисток у її притулку, пише "Наше місто".
Її історія почалася ще у студентські роки — з одного випадку, який змінив усе життя.
«Я розуміла, що мені її нікуди забрати: я студентка, грошей немає. Почала шукати притулки. Домовилися, що допомагатиму руками. Але коли я приїхала — у притулку отруїли собак. Я побачила десятки тіл… Мені сказали: “Йди, допомагай збирати”. Це був шок, який залишився зі мною назавжди», — згадує Яна.
Після цього вона почала активно волонтерити, а згодом створила власний притулок. Минулого року «Taliko» переїхав на нове місце. Тепер тут допомагають не лише собакам і котам, а й птахам, гризунам і навіть диким тваринам.
Сюди часто привозять тварин із прифронтових територій — Донецького, Харківського напрямків та Дніпропетровщини. Багатьох із них рятують військові.
«Військові заходять у двори й бачать: це домашні тварини, яких покинули. Їм шкода, вони шукають, куди їх евакуювати», — розповідає волонтерка.
У притулку кожна тварина — це окрема історія болю і боротьби.
Ілюша — без задньої лапи, з травмою хребта, евакуйований із Херсона. Аза — у вкрай занедбаному стані, з важкими інфекціями. Жужа — собака, яка два роки жила з пухлиною вагою півтора кілограма.
«Мені казали: “Навіщо витрачати гроші, вона стара, не виживе”. Але я подивилася на неї — і зрозуміла, що вона хоче жити. Ми ризикнули й прооперували її», — каже Яна.
Сьогодні у притулку — понад 150 тварин. Усіма опікується родина Яни, а допомагають небайдужі люди.
Втім, працювати стає дедалі складніше. Через війну люди рідше беруть тварин у родини, а ресурсів постійно не вистачає.
«Ми зараз збираємо навіть на воду. Люди донатять по 10–20 гривень, іноді менше. Але я розумію — це можуть бути останні гроші. І саме ці маленькі внески рятують життя», — говорить вона.
Окрема проблема — відсутність стабільного водопостачання, що напряму впливає на здоров’я тварин.
«Інколи треба було чекати по дві години, щоб набрати воду хоча б на один вольєр. Потім тварини почали хворіти», — додає Яна.
Волонтерка наголошує: брати тварину — це серйозне рішення, яке вимагає відповідальності.
«Це жива душа. Люди часто хочуть тварину, бо дитина просить, але навіть не намагаються дізнатися про її потреби», — каже вона.
Тому Яна завжди запрошує людей особисто відвідати притулок.
«Коли ти бачиш тварину — ти або відчуваєш, що це “твоя”, або розумієш, як саме можеш допомогти».
Попри всі труднощі, вона не планує зупинятися. У планах — розвиток притулку, нові збори і врятовані життя.
І головне, у що вона вірить і про що постійно говорить: навіть найменша допомога має значення.
Раніше ми писали, до історичного музею Дніпра передали ще дві рідкісні кам’яні баби із зони бойових дій.
Ми повідомляли, що у Дніпрі внаслідок дронової атаки постраждав музей «Літературне Придніпров’я».
Також писали, чим дивує Музей російсько-української війни у Дніпрі.
