Хвороба Паркінсона – це хронічне нейродегенеративне захворювання, яке вражає центральну нервову систему та призводить до поступового погіршення рухових функцій. Це друге за поширеністю нейродегенеративне захворювання після хвороби Альцгеймера, яке діагностується приблизно у 1% людей старше 60 років. З віком ризик розвитку патології значно зростає, що робить проблему особливо актуальною для людей похилого віку.
Захворювання виникає внаслідок прогресуючої загибелі нейронів у чорній речовині головного мозку, які відповідають за вироблення дофаміну – нейромедіатора, що регулює рухову активність. Саме дефіцит дофаміну призводить до характерних проявів хвороби. Своєчасна діагностика та правильно підібране лікування можуть значно покращити якість життя пацієнтів, тому важливо звертатися до кваліфікованих фахівців, детальніше за посиланням https://zokb.org.ua/nevrologichniy-kabinet/?lang=uk.
Основні симптоми захворювання
Клінічна картина хвороби Паркінсона розвивається поступово, і перші ознаки можуть бути малопомітними. Найхарактернішими симптомами є тремор спокою, коли тремтіння виникає у стані відпочинку та зменшується при виконанні цілеспрямованих рухів. Ригідність м’язів проявляється підвищеним тонусом та скутістю рухів, що ускладнює виконання повсякденних завдань.
Брадикінезія, або уповільнення рухів, стає однією з найбільш інвалідизуючих ознак. Пацієнтам важко починати рух, їхні рухи стають менш амплітудними та більш повільними. Постуральна нестабільність призводить до порушення рівноваги та підвищеного ризику падінь, особливо на пізніх стадіях захворювання.
Немоторні прояви також відіграють важливу роль у клінічній картині. До них належать депресія, тривожність, порушення сну, зниження нюху, когнітивні розлади та проблеми з травленням. Ці симптоми можуть з’являтися за кілька років до розвитку основних рухових порушень.
Діагностика та обстеження
Діагностика хвороби Паркінсона базується переважно на клінічному обстеженні неврологом. Лікар оцінює характерні рухові симптоми, збирає детальний анамнез та проводить неврологічне обстеження. Для підтвердження діагнозу може бути призначена магнітно-резонансна томографія головного мозку, яка допомагає виключити інші неврологічні патології.
Позитронно-емісійна томографія з використанням спеціальних маркерів дозволяє оцінити рівень дофаміну в мозку. Також застосовується тест на чутливість до препаратів леводопи – якщо симптоми значно покращуються після прийому цього медикаменту, це підтверджує діагноз хвороби Паркінсона.
Сучасні підходи до лікування
Лікування хвороби Паркінсона має комплексний характер та спрямоване на зменшення симптомів і покращення якості життя пацієнтів. Медикаментозна терапія включає препарати леводопи, які компенсують дефіцит дофаміну, агоністи дофамінових рецепторів та інгібітори ферментів, що руйнують дофамін.
Фізіотерапія та лікувальна фізкультура допомагають підтримувати рухову активність, покращують гнучкість і координацію. Регулярні вправи сповільнюють прогресування моторних симптомів та знижують ризик падінь. Логопедична терапія необхідна пацієнтам з порушеннями мовлення та ковтання.
У важких випадках, коли медикаментозне лікування стає недостатньо ефективним, може розглядатися питання про нейрохірургічне втручання – глибоку стимуляцію мозку. Цей метод полягає у вживленні електродів у певні ділянки мозку, що допомагає контролювати рухові симптоми.
Прогноз та підтримка пацієнтів
Хвороба Паркінсона є прогресуючим захворюванням, проте швидкість розвитку індивідуальна для кожного пацієнта. Сучасні методи лікування дозволяють контролювати симптоми протягом багатьох років та підтримувати достатній рівень самостійності. Важливу роль відіграє психологічна підтримка як самого пацієнта, так і членів його родини, адже хронічне захворювання впливає на всі аспекти життя.
